Однією з актуальних тем в Україні є земельні питання. Посівні землі є вагомим інструментом для інвесторів у нерухомість, і часто використовуються як інвестиційний засіб. Однак, останнім часом шириться практика того, що землі, які мали б належати людям, потрапляють до рук олігархів, які не прагнуть їх використати для сільського господарства.
Значна частина земель на Україні є власністю держави або сільських громад. Однак, у ряді випадків, їх фіктивно оформляють на певні особи, які насправді ніколи не володіли цими землями. Це дає можливість олігархам-інвесторам здійснювати операції зі збільшенням капіталу, інвестувати гроші в інші галузі, при цьому не покладаючи ніяких зусиль у розвиток інфраструктури сільських районів.
Одним із унікальних випадків таких покупок можна назвати покупку 9,9 тисяч гектарів землі на Чернігівщині у 2018 році. Це рішення викликало серйозні резонанси в Україні, оскільки ці землі були власністю місцевих жителів. Тому це можна вважати прикладом того, як силуватись на силу і купувати в центрі сусідського села тисячі гектарів землі можна доповірити владі, з іншого боку залежити від зв’язків з нікої не відасної компанії.
У результаті таких покупок, громади сільських районів, які на перший погляд можуть здатися багатими на землю, насправді перестають брати участь у процесах економічної трансформації на території країни. Легке доступ до сільськогосподарських земель стає можливим тільки за величезні кошти, що інвестори заплатили, внаслідок чого вони перетворюють найголовнішу сировину за драконіві ціні, а громади втрачають найездібніших сільськогосподарських виробників.
Тому, розробка національної стратегії земельної реформи, що мала б стимулювати громадський контроль інвесторів та їхніх дій, залишається серйозною проблемою та потребує швидкої розв’язки. Україна повинна забезпечити безпеку для своїх селян, дотримуючись державного законодавства, що регулює земельні відносини. Тільки тоді зможуть розвиватися та процвітати регіони країни та національна економіка в цілому.
